Учасник зібрання АА, член групи АА, член Спільноти АА… Куди веде цей шлях?

Учасником зібрання АА я був на початку мого шляху сидячи збоку там де мені вказали. Бо мені сказали, що я можу тут щось задарма отримати. Я сюди прийшов не для того щоб щось робити. Я не відчуваю що я вже готовий. Миттям горнят – нехай ці “розумники” роблять і не вякають. Я тут не для прибирання. І мушу йти швидко додому, тому що маю дотримуватися програми HALT, і ще маю роботу та мушу дбати про сім’ю. І якісь там функції мене не стосуються. Я не хочу цього робити. Тут є люди які довше від мене нехай собі займаються. Мені цього не треба.

Хмм… я допомагати? – А що це я чайний бармен? Це «вони» повинні робити, ще й так щоб було добре! І я можу розказати як повинно бути. Бо я маю заряджати «акумулятори».

 Часто, коли зібрання завершилося я й надалі почував себе самотнім. Я був самотній як палець із своїм «я». Акумулятори розряджалися! І я шукав наступне зібрання. Мені важливо було не пити, і що вони можуть про це знати? Щоб лише не пити! Щоб до ранку! Я для себе є найважливіший. (так мені пояснили на терапії) Я не буду торгуватися, це правда. Який це дятел говорить – що він є щасливим алкоголіком – от козел. О! Ще один каже – що любить людей???. І ще на додаток вдячний дружині за те, що його до в’язниці посадили. Куди я потрапив?

  Усі розійшлися по домівках, а я зі своїми проблемами залишився сам. Бляха, ну чому до мене ніхто не підходить, не обійме? Навіть мене на перекур не кличуть. Ніхто мені не задзвонить щоб запитати чи ще не здох. (але постійно сидять в телефонах, говорять про допомогу, про якесь донесення послання – це якась дурня). Якби вони знали, як мені важко?…

   Учасником групи я став якось не помітно – якось мене хитро заманили. Запропонували мені функцію Скарбника – та я погодився. Тепер я мушу регулярно відвідувати зібрання. Зачитувати звіти. Але це не найгірше. Функція миття горнят мене не стосувалася, але… як бачу що дуже багато посуду назбиралося – то йду допомагати. Якось мені було незручно дивитися як багато посуду і лиш одна людина намагається все впорядкувати. Та й думаю допоможу у прибиранні – я не знав що я таке вмію. Ой, а одного разу я швиденько побіг у магазин бо кава та печиво закінчилися.
На кожному зібранні я оголошую стан каси. А також, я мушу щось прочитати з літератури, бо якось мені не зручно не знати основи 12 Традицій.

  Якось випадково я приніс роздаткові матеріали з Інтергрупи. А одного разу я долучився до написання запрошень на річницю нашої групи. Хтось простудився і я був ведучим на групі. Тепер мені часто телефонують (а все ж таки, – мені телефонують!) запитати чи я буду на наступному зібранні? І де ми можемо зустрітися? Ой, і на Інтергрупу треба прийти, і звичайно я біжу, бо має бути цікаво. Можливо я щось дізнаюся нового? І мені це сподобалося. Нарешті я починаю щось там розуміти – для чого потрібна та 7-ма Традиція. Література? Можливо треба нею поцікавитися? Спробую!

  Оу, хтось сказав що у приміщенні Інтергрупи збираються якісь Комітети? Ще й мене кличуть? Офігіти !!! Мене кличуть. Мене потребують?! Цікаво чим вони там займаються? Але я спробую! Я думав що це не для мене. Але я все одно спробую. Я взявся за невелику, скромну функцію. Виявилося, що все не так просто. – але я вліз… О Боже, – я знайшов собі спонсора!?! І тепер, не маю часу почірхати дупу. Тепер мені потрібно почитати ВК, а часом щось написати. Ніби й скромне служіння, але часом виникають запитання, і їх треба оформити описати… Мені бракує на все часу. Але якось дивно що я не протестую.? Мені радісно, що я можу бути корисним! Маємо спільні теми для обговорення. Я вважав що я не вписуюся в жодну з товариських груп. Я завжди був один. Ці люди стали для мене якісь миліші.  Можливо я їм подобаюся? Можливо мене люблять? Взагалі не так погано бути алкоголіком. Ми маємо якесь розуміння. Я навіть й подумати не міг, що аж стільки людей заангажовані в діяльність для Спільноти АА. Якісь такі веселі люди? А може таки мають той душевний спокій?

  Конференція – а що це? Побіжу, хоча б послухаю. І так дощ падає, неділя, і я не маю чим зайнятися. Принаймі поговорю собі з кимось. Боже!!! – скільки знайомих. Звідки вони мене знають? Це щось не реальне… пам’ятають як мене звати!!! Вітаємося усмішками, із зацікавленням спілкуємося як у перервах так і на перекурі. Хтось сказав що я йому подобаюся. Інший що йому подобається як я виглядаю. Ще інший – просто сказав що радий мене бачити! ???
Скільки тут радісних людей? Я не маю почуття самотності незважаючи на велику кількість не знайомих мені людей. Обговорюють дуже цікаві теми. Я знаходжу відповіді на багато вразливих тем. Ба навіть з Америки хтось приїхав щоб з нами поділитися… А мені додому лише 17 кілометрів. Маю таке відчуття що я напився води з «чарівного джерела». Не плануючи я відчув що таке Душевний Спокій?! Це саме тут ним обдаровують. Чому стільки часу я не міг сам до цього додуматися? Я ж відмінником в школі був та брав участь в математичних олімпіадах…
Таке відчуття, – що я заново народився. Як після першого зібрання….

Знаєте що – я таки щасливий що я алкоголік! Якесь таке відчуття ніби я закохався у Спільноту.

Ким я став? – Я став активним членом Спільноти АА!

Тарас
д.т. 23.10.1994