Пішов на війну і повернувся із неї ТВЕРЕЗИМ

Олександр не п’є алкоголю більше восьми років. Він воював на Донбасі, був тяжко поранений, побував у ворожому полоні. Після повернення додому зумів швидко реабілітуватися і зараз допомагає демобілізованим воїнам АТО, очолюючи ветеранську організацію.

 «Коли почалася Друга світова війна, цей духовний принцип піддався першій серйозній перевірці. Члени АА були призвані на військову службу, яка розкидала їх по всьому світу. Постало питання: чи зможуть вони дотримуватися військової дисципліни, вистояти під вогнем і подолати тяготи й одноманітність війни? Чи допоможе придбана ними в АА залежність від Вищої Сили пройти через усі випробування? Як з’ясувалося, допомогла. У них було навіть менше алкогольних і емоційних зривів, ніж у тих, хто благополучно залишався вдома. Вони зуміли проявити таку ж стійкість і таку ж мужність, як і інші солдати».

(Із книги «Дванадцять кроків і дванадцять традицій». Крок третій)

 Навіть думки не виникало спробувати спиртне

На початок війни я мав п’ять років тверезості. Часто ходив на групи Анонімних Алкоголіків, займався служінням. Політикою ніколи не цікавився. Але, коли Росія відібрала в України Крим, добровольцем пішов захищати батьківщину. Так мене виховували. До речі, читаючи книгу «Дванадцять кроків і дванадцять традицій», я звернув увагу, що члени АА, пройшовши Другу світову війну, виявилися більш стійкими до нервових зривів. Вони не тільки не почали пити, а й значно легше переживали усе, що відбувається під час бойових дій. Адже війна – це сильний стрес, постійна загроза для життя. У цьому переконався на власному досвіді. Я пішов на війну тверезим і повернувся з неї теж тверезим. Три роки уже вдома і навіть думки не виникало спробувати спиртне. Хоча пережити довелося чимало: важке поранення – у голову, руки й ноги, полон, три доби у комі,потім – камера без медичного огляду. До речі, щойно мене туди перевели, озирнувся, бачу: у кутку стоїть півпляшки горілки. Нахилився, підняв її, відкрутив кришку, понюхав, відчув знайомий запах. Та зробити бодай один ковток навіть бажання не виникало. Постукав у двері і віддав оковиту охоронцеві.

«Боже, дай мені мужність прийняти Твою волю»

Програма навчила мене позбавлятися від егоцентризму. У тому числі і в питаннях віри. Приміром, виходжу із бою, руки трясуться, починається адреналіновий «відходняк», у роті сухо, всього калатає, палю цигарку за цигаркою. Але чітко усвідомлюю, що для моєї Вищої Сили зараз існує 450 дурнів, які намагаються вбити один одного. І у моєму розумінні у Бога не має гарних чи поганих дурнів, всі ми – однакові, а ці «розбірки», так би мовити, наші, місцеві. Навіть не спадало на думку, що я якийсь особливий – найкращий, найцінніший. Тим більше, що рішення піти на війну було свідомим. Тому я тільки сподівався на Його волю і на те, що у Бога стосовно мене ще є якісь плани.

День тільки починався. Перший бій був у розпалі, потім короткий перепочинок. У ті п’ятнадцять хвилин я молився: «Боже, дай мені сили і мужність прийняти Твою волю, навіть, якщо я маю загинути чи залишитися калікою – без рук, без ніг». Знову бій. Наступний момент, який починаю усвідомлювати: лежу на дорозі, весь в крові, тіло болить. Намагаюся накласти джгут і розмірковую, що не так все і погано. А через кілька хвилин мене вже взяли у полон. Били руками, ногами, прикладами. Розумів, що вбивають, подумки навіть хотів попросити, щоб добили, а не знущалися. Втім незабаром втратив свідомість і впав у кому. Тож на цьому мої страждання закінчилися. Товариш, разом із яким потрапили до полону, потім розповів, що усіх: живих, мертвих, поранених завантажили в автівку і повезли. На місці почали «сортувати» і мене кинули до мертвих, поскільки не подавав ознак життя. Але згодом мертвих оглядав фельдшер і виявив у мене пульс. У принципі могли б так і полишити. Але все ж відправили до реанімації. Потім була камера.

Я на собі переконався у силі й важливості Програми АА

У спільноті Анонімних Алкоголіків я з радістю займався тюремним служінням, а у молоді роки сам відбував покарання в колонії. Втім, у такому випадку завжди знаєш свій строк і коли тебе випустять. У полоні ж зовсім інакше: коли звільнишся і чи звільнишся взагалі навіть припустити важко. Ти стаєш безликим, до тебе звертаються не по імені і по батькові, а не інакше, як «ей, ти». Розумієш, що абсолютно перестаєш управляти своїм життям. Тебе можуть не полікувати, або врешті просто розстріляти. До цього слід додати ще й величезний вакуум інформації. Нас у камері було двоє і ми не знали, що відбувається у світі. Втім я постійно згадував Програму АА і застосовував її на практиці. Ось тут знадобилися ці знання, які у даній критичній ситуації виявилися надзвичайно цінними. Ми стали жити виключно сьогоднішнім днем. Причому навіть ділили його на кілька частин – до обіду і після, щоб не збожеволіти, не зламатися внутрішньо. Те, що нам говорили, мовляв ви – зрадники, нікому не потрібні, вас покинули, всерйоз не сприймали. Вірили лише реальним речам, які можна перевірити, доторкнутися руками – стіл, стілець, ліжко, ковдра. Тоді слова не мали значення. Програма ж Анонімних Алкоголіків рефлекторно працювала у моєму житті. Колись я впродовж трьох років фактично щодня ходив на групи, створював нові групи, був підспонсорним, а згодом – спонсором, регулярно читав синю книгу та іншу літературу. Відтак програмні принципи міцно оселилися у душі. І я знаю інших хлопців із АА, і з АН, які пішли воювати і не зірвалися. Один випив уже після повернення додому, але швидко повернувся до тями і знову веде тверезий спосіб життя.

Натомість, доводиться часто спостерігати за хлопцями, які після демобілізації знімають стрес алкоголем. Силоміць нікого не змусиш кинути пити, працювати по Програмі Анонімних Алкоголіків, але я на собі переконався у її силі і важливості. Керуючись нею, можна вижити і залишитися здравомислячою людиною навіть у важких, критичних життєвих ситуаціях, якою є війна.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *