Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Як повноцінно жити із набутими залежностями, звільнившись від тенет алкоголю, наркотиків, Інтернету, ігрових принад, хтивості. Це ми намагалися з’ясувати, звернувшись до відомого полтавського психолога, консультанта реабілітаційного центру «Шанс» із Дніпра Олександра ТИМОШЕНКА. Преамбулою до розмови стануть кілька невигаданих бліц-історій.
«Експерименти», що ведуть в нікуди
– Крав, пив, знову крав, знову пив. Нічого святого не було у моєму попередньому житті, – розповідає Віктор, за плечима якого кілька судимостей. – Виносив з дому коштовності, потім – посуд, одяг, речі, усе, що можна було здати на металобрухт чи у пункт вторсировини.
– Ховалася від усіх, пила нишком, – пригадує Тетяна. – Начебто ніхто не бачить – все нормально і я потихеньку потягую із пляшки. На якомусь етапі вираховують. Розумію: конспірація недоречна, іду в рознос. П’ю багато днів поспіль. Потім три доби безсоння і трясучки, на четвертий намагаюся щось робити, наводжу лад у домі. На полиці дивлюся – чашка із горілкою. Боролася із собою буквально кілька секунд. Перехилила… Знову довелося пережити три дні пекла.
– Сім разів потрапляв у лікарню, – ділиться Влад. – Щоразу, думав, востаннє. Навіть починав вчити сусідів по палаті як впоратися із цією пристрастю. Вчив, а згодом знову сам пив. Бо чомусь здавалося, що саме цього разу буде все гаразд. Втім по-моєму не виходило ніколи. П’ятнадцять років зривів і падінь. Зупинився тільки тоді, коли й думати перестав про «експерименти».
– Я – чотири в одному, – не соромлячись говорить Михайло – алкоголік, наркоман, ігроман, сексоголік. Працював круп’є в одному із престижних казино. Гроші, ставки, міцні напої, травка, жінки. Міг стрімголов помчати на кілька днів в інше місто, де мене ніхто не знає, зняти номер в готелі. Напої пив вишукані, періодично заміняв їх наркотиками. Замовити повію – без проблем. Але це мене вже не цікавило. «Колекціонував» жінок із вищого світу. Азарт, адреналін, гострі незабутні відчуття. Швидко дістався свого дна: розбита сім`я, непорозуміння із друзями, глибока депресія…
Читайте також: “Віра. Свобода. Життя”: 21-22 квітня Форум Анонімних Алкоголіків у Полтаві
Ці люди – цілком реальні, а не персонажі, вигадані автором. Вони з різними життєвими шляхами, але одна річ поєднує невидимими міцними нитками їхні долі – це ЗАЛЕЖНІСТЬ. Сьогодні всі вони – учасники груп взаємодопомоги, діляться досвідом, допомагають один одному. Інакше важко утримати свою тверезість і адекватність на плаву, а у більшості випадків –не можливо.
Анестезія правди й повне заперечення проблеми
– Людству залежності відомі з давніх-давен, – розповідає Олександр Тимошенко. – Про них писали ще в Біблії та іншій літературі, вважаючи психічним розладом, розбещеністю або дурною звичкою. І тільки у 20 столітті Всесвітня організація охорони здоров’я визнала їх хворобою, яка охоплює усі сфери життя: соціальну, психологічну, духовну. У залежностей існує два аспекти: біологічний – звикання організму до речовин, які людина вживає впродовж довго часу, і психологічний – внутрішня налаштованість періодично отримувати дози «щастя». При чому, без роботи над собою, розширення світогляду, сфер життєдіяльності тощо, а просто вжив – і тобі гарно.
– Які симптоми того, що ти потрапив в обійми залежності?
– Вони досить прості. Взяти приміром алкоголізм. Людина може вживати спиртне у свята, інколи під час зустрічей із родичами чи друзями. Коли проблеми немає – це соціальне вживання. Інша річ, якщо чоловік думає, що піде на свято, вип’є дві-три чарки і зупиниться, а насправді його «виносять» з-за столу. Втрачається контроль над кількістю випитого, поведінка стає неадекватною, виникає одержимість у думках, пляшка поступово завойовує свідомість. Те саме можна сказати про інші залежності – наркотичну, ігрову, комп’ютерну, харчову, сексуальну. Отож, алкоголік безбожно п’є, наркоман за дозу віддасть геть усе на світі, а ігроман невпинно грає. Не виключено, що поставить на карту все майно, програє його, потрапить у величезні борги, але не зупинитися. Наступний симптом – заперечення. Залежна людина може втратити сім’ю, роботу, гроші, друзів, гідність, повагу і все одно вперто доводитиме, що у неї все гаразд, маючи в арсеналі величезну бібліотеку виправдань. Більше того, ще й звинувачуватиме ближніх. Так, звісно, легше жити, коли не відчуваєш відповідальності за своє життя і самозаспокоюєшся. До цього додається анестезія правди – алкоголь і наркотики. Коло замикається. Ще один важливий аспект: залежного зазвичай звинувачують, мовляв, що ти робиш, схаменися, візьми себе в руки. Думають усе просто: вирішив і кинув. Насправді, потяг до відчуття щастя, за яке не треба боротися, настільки сильний, що людина триматиметься за нього з усіх сил. Тверезість же для неї на превеликий подив незалежних людей, видасться неймовірним стражданням. Для залежного тверезе життя, як це не парадоксально звучить, не сприймається нормальним. Втім воно може стати таким, якщо для цього потрудитися.
Отримати допомогу можна лише визнавши себе переможеним
– Тобто, реабілітація залежних – справа не проста?
– Так. Бо коли залежний вперше приходить до спеціаліста, то не сприймає його, як помічника, наставника, а бачить тільки людину, яка хоче вкрасти рай. Пручається, знаходить купу причин чому він так живе, звинувачує навколишніх, ображається. А найефективнішою умовою для його реабілітації є стан, коли залежний відчуває, що повністю програв цю битву. Тоді момент ейфорії вже настільки короткий, що його навіть майже неможливо зафіксувати і людина практично не бачить сенсу у вживанні. Втім тут відразу виникає інша проблема: залежний не знає, як жити далі – і там погано, і тут, врешті, не мед. На перший погляд, безвихідна ситуація.
– То що ж робити?
– Будь-який шлях змін починається із визнання своєї поразки у спробах приборкати залежність. Людина звертається до висококласного спеціаліста чи груп взаємодопомоги. І ні в якому разі більше не займається самодіяльністю, адже цей шлях уже нею пройдено, він – в нікуди. Також варто відразу усвідомити, що допомоги не буде, якщо у душі ще жевріє надія на те, що із проблемою можна впоратися самостійно. Взагалі є два типи залежних: одні зневірилися, не бачать ні в чому сенсу, глибше поринають у вживання і врешті – гинуть, інші – активно шукають шляхи виходу із тупику.
– І знаходять?
– Так. Але, знову повторюся, для того, аби був результат треба докласти певних зусиль. У цій справі чарівної пігулки, про яку більшість мріє, немає. Треба трудитися, засукавши рукава. Як «гарно» раніше розпочинався, приміром, вихідний день у залежного: магазин, або точка, далі – сидіння за комп’ютером чи телевізором. В іншому житті йому пропонують чимось зайняти себе: сім’єю, роботою, творчістю тощо. Це, виявляється, на перших порах робити важко. Відтак нерідко залежний не витримує напруги і повертається до вживання, по суті, мандруючи назад – у пекло. Але у нього вже буде досвід тверезого життя і швидше за все виникне прагнення спробувати почати його вдруге. Причому друга спроба одужання вже стане набагато якіснішою.
Тверезе життя – це передусім почуття відповідальності
– Олександре, а яка результативність лікування залежних?
– Точних даних із цього приводу немає. У США прослідкували, що до першого року тверезості доходить близько двадцяти відсотків залежних. До уваги не брали тих, хто зірвався і повернувся до згубної звички. На жаль, ще до цього часу у суспільстві авторитетом користуються методи, які не передбачають роботу над собою. На кшталт: приїхав, поговорили, настрахали і пішов, якийсь період утримуєшся, але, як правило, світ стає не милим від такої тверезості. Потім можеш вживати навіть ще більше, ніж до цього. Я працюю, користуючись програмою Анонімних Алкоголіків «Дванадцять кроків», що народилася у 30-роках минулого століття у США. Вона не просто направлена проти негативного впливу залежностей, а допомагає проаналізувати свої недоліки та спробувати виправити їх, постійно навчаючись жити повноцінно й насичено. Допоки людина не усвідомить себе, як особистість, не знайде сенс у житті, їй буде важко впоратися із залежностями. Варто зрозуміти: не можна просто усунути алкоголь, наркотики, комп’ютер. Це – велика частина внутрішньої роботи. Адже, одужуючи, людина потрапляє у порожнечу: втрачені навички спілкування з ближніми необхідно відновлювати. Окрім того, більше немає стимулу у вигляді речовини, що відповідає за позитивні емоції. Отож, виникає так звана «сіра зона». Як жити, справлятися з емоціями, протистояти тязі, що періодично напливає? Тут вкрай необхідна підтримка психолога чи груп взаємодопомоги. По суті вони заміняють штучну стимуляцію. Уявімо, ви в «сірій зоні», проходите вулицею, бачите радість тих, хто п’є пиво – одразу відчуваєте себе неповноцінним. А от на групі, серед таких же залежних, як і сам, спостерігаєте, як вони радіють без «допінгу», поступово вчитеся жити нормально, адекватно сприймаючи реальність, яка вас оточує і вже не вважаєте її неправильною та несправедливою по відношенню до себе. «Сіру зону» вчитеся переживати. Періодично вона повертатиметься, але однозначно, турбуватиме значно менше.
– Скільки треба часу, щоб позбутися бажання все ж озирнутися назад?
– Важко сказати: десять років, а може двадцять. Пам’ять все одно повертає у якісь ситуації, тісно пов’язані із минулим вживанням. У кожного є свої асоціації, негативні емоції, які треба залити, занюхати, заграти. Але новий досвід нормального життя поступово витісняє старе, неправильне, безнадійне, смертельно небезпечне. До речі, той, хто думає, що із часом літатиме у хмарах, дуже помиляється. Тверезе життя – це не суцільний потік задоволення, а передусім почуття відповідальності. Також не слід гратися з емоціями – занадто сильно радіти, як тобі гарно, і надміру сумувати, коли «накриває ковдрою» хандра.
– Чи можна визначити у кого більше шансів потрапити у якусь залежність?
– У Сполучених Штатах проводили експеримент: спостерігали за підлітками з різних соціальних прошарків суспільства, як вони підростали, упродовж 25 років, намагалися виявити причини набуття залежностей. Встановити чіткі закономірності не вдалося. Втім 80 відсотків людей, у яких у сім’ях були залежні, й самі стають такими.
– Залежні люди можуть відчути себе щасливими?
– Так. Але мають захотіти цього. Для них не вживати – реальний подвиг, який зможуть оцінити тільки ті, хто потрапляв у згубні тенета і зумів втекти із пекла залежностей.
P.S. 21-22 квітня у Полтавському шаховому-шашковому клубі відбудеться форум Анонімних Алкоголіків «Віра. Свобода. Життя». Початок о 10.00. Запрошуються не тільки залежні люди, а й їхні родичі, друзі, знайомі. Бажаєте кинути пити – спробуйте з ними! Телефон для довідок: 095 015 11 36 (Андрій), http://aa.pl.ua