Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Мене звати Саша. Я не був тверезим із 13 років. Моє вживання починалося з наркотиків. Спочатку – рідко, щоб розслабитися, останні ж три роки – дуже «жорстко». Був період, коли я вживав алкоголь і наркотики одночасно, так званий «вінегрет». І після чергового такого коктейлю у мене зупинилося серце. Я, у буквальному сенсі, побачив себе збоку. Це мене дуже злякало. Півроку взагалі боявся навіть дивитися на наркотики. В алкоголі ж нічого поганого не вбачав, а тому продовжував далі пити. Думав, що не залежу від спиртного, але напивався багато і часто. Повертаючись до свідомості, не пам’ятав, що відбувалося напередодні. Через півроку, добрячи напившись, вирішив повторити експеримент із наркотиками. Моє вживання призвело до того, що, після спроби суїциду, потрапив до психлікарні.
Впродовж усіх 14 днів лікування у моїй душі панував жахливий страх. Через нього я дуже сильно схуд і сильно боявся: лікарів, таких же як я пацієнтів, врешті просто дивитися комусь в очі. Коли виписався із лікарні і прийшов на роботу, то до мене поставилися досить терпимо. Медики ж не розголосили інформацію, що в крові в мене був наркотик. Утім, у перший же день після лікування я взяв із «схованки» гроші (тоді в мене ще була „схованка”) і купив пляшку горілки. Біля магазина випив її «з горла». Відтоді пив щодня, за наступні два роки змінив п’ять робіт. Із кожної мене просили піти за власним бажанням. Бувало, я творив там таке, що не вистачало сил і сміливості навіть забрати речі, або просто показатися цим людям на очі. Пив, доки на черговій роботі знову конкретно не «начудив». Далі зі мною відбулося те, про що пишуть у книзі АА: „Я склав зброю і здався”. Це було повною капітуляцією. Я завжди говорив «як добре жити тверезо», але моя тверезість ніколи не продовжувалася більше трьох днів. І коли я погодився лягти в лікарню, то був готовий геть не все. Хоча навіть, біля входу в лікувальну установу, думав: «Невже я – ідіот, сам не зможу кинути пити?». У лікарні багато думав, як житиму далі. Тоді й вирішив ходити на групи Анонімних Алкоголіків. Спочатку це здалося мені повним ідіотизмом, поки не почав уважно слухати, про що говорили на цих зборах. Ті історії, які чув, були практично схожі з моєю. Пережиті почуття, якими ділилися люди, – це теж про мене. Я відчув, що мене розуміють, і відтоді став постійним членом цих груп. Коли ж був тверезим днів п’ятнадцять, до мене підійшов чоловік і запропонував пройти Програму «12 кроків». Я схопився за неї, як за соломинку, що може врятувати мені життя. Адже раніше я жив, щоб пити, а пив, щоб померти. Жодного сенсу в моєму житті не було. Але ЦЯ ПРОГРАМА НАВЧИЛА БАЧИТИ СВІТ ПО-НОВОМУ, ЛЮБИТИ І ЦІНУВАТИ ЙОГО.
Тому, сьогодні я навіть не уявляю, щоб робив би, якби не було програми «12 КРОКІВ», що дарувала мені справжнє життя.