Моя Молитва

На початку мого шляху у тверезості, у нас не було стільки літератури, як це є на сьогоднішній день. 
Точніше її взагалі не було. Було одна-дві книги на групі і на друкованій машинці роздрукована Преамбула та Кроки. Та й часи були такі, що я не міг собі дозволити купити книгу. Просто не мав грошей. Десь-хтось комусь привозив і так ці поодинокі екземпляри гуляли по людях. Ми позичали один в одного книжки та брошуру. Перечитували, ділилися думками. У когось були російською мовою, у когось – польською. Потім приїхав Роман Ч. із Канади та й привіз українською. Ми читали, позичали один в одного книги і найцікавіше переписували вручну. Можливо зараз це здається дивним, але був час, коли мобілок та ксероксів не існувало.
Один із напружених періодів на початках мого одужання, – коли дружина знаходилася в одній лікарні, син – в іншій. І практично я цілими днями курсував між медичними закладами…
У той час мимоволі згадував нашу молитву. Спочатку просто текст. І я відчув її силу. Пізніше це вже було обов’язковим у переповнених автобусах. Я молився різними мовами. Спочатку це ставало наче забавою, а згодом я відкрив для себе глибину сили короткої молитви.  Я повторював про себе та розважав. Наприклад:
Українською “Боже, даруй…” –
Російською “Боже дай”…
Польською “Боже ужич”…
Даруй – даруй, – я типу прошу, ну ж бо, будь-добрий, подаруй мені…
Дай – просто дай, я прошу бо я так собі хочу, мені так треба…
Ужич (urzycz – Pl) – найкращий відповідник до українського слова – “вділи”.
Тобто я розглядав ту чи іншу ситуацію із трьох ракурсів, що Вища Сила може мені просто так “дати”, а що подарувати, якщо я попрошу, а чим наділити, якщо я попрошу… а може й не просити – можливо те найкраще само прийде? Я ж бо вже не п’ю.
Наступний рядок у молитві – “прийняти те, що я не можу змінити” – прийняти своє минуле, змиритися із усім тим “ге”, – які я наробив будучи у нетверезому стані. Пробачити собі та себе. Роздуми над цією тезою показують мої хибні переконання, що я керувався якоюсь дивною логікою та був неадекватним у своїх діях. Змінити я мало що можу, але прийняти, як “урок” – це мій обовязок… і пам’ятати, –  щоб не повторювати у майбутньому.
Далі по тексту молитви “мужність змінити те, що можу” – що я можу змінити? А що мені просто дасться тому що це має бути моїм. а про що я маю просити, оскільки моїх сил мало… І відкидаю ці речі – які я змінити не в силах. Ті що мені просто непосильно. Чи я можу змінити когось? Його думки, ставлення, переконання? Звичайно ні. Я повинен змінити своє ставлення до людей. до їх поглядів та переконань… І досить багато людей, із числа моїх колишніх друзів-пияків – просто все менше потрапляли в коло мого спілкування…
Із “мудрістю” у мене й досі проблеми – де вона і чому приходить, як пост-фактум. Багато речей я роблю інтуїтивно. Але відрізняти моє та не моє, – більш-менше ніби навчився.
“І нехай буде воля Твоя, а не моя” – це взагалі фантастична теза – я можу просити нереальні речі,  просити все що завгодно, але я не можу очікувати ідеального результату. Тому що Вища Сила зробить це краще, а ніж я собі можу запланувати чи намріяти. Я маленький мурашка і не можу нічого вимагати та лежати на дивані в очікуванні, що я тверезий і все само собою має мені бути дароване. Я, як і усі мурашки цього світу, маю працювати та вчитися. Працювати для себе та своїх близьких та самому вчитися як жити та працювати далі на перспективу, на осягнення чогось нового.
Тепер я розумію та твердо переконаний, – що саме наша Молитва була тим несамовито важливим елементом у збереженні моєї тверезості, оскільки я утримував спокій, та тверезий розум. А окрім того, що я залишався тверезим, я ще й довідався про мовні відмінності та широту і глибину нашої короткої Молитви.

З повагою
Тарас.