Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Всі названі події цілком реальні. Відбувалися вони в одному із лікарняних закладів Полтавщини. Переповів їх один поважний член спільноти Анонімних Алкоголіків – Анатолій, який на шлях тверезості став уже в досить солідному віці.
Бабця, як на сканері, побачила мене наскрізь
– Пив я багато і сильно, – розповідає він. – І палив теж безбожно: дві пачки цигарок вдень інколи не вистачало. Всіляко намагався боротися із згубними звичками, але марно – алкоголь із цієї «війни» завжди виходив переможцем. Одного разу повезли мене до монастиря. При ньому жила одна бабця, яка допомагала від багатьох хвороб. Із пекельного виру витягувала і наших братів – алкоголіків. Скажу відверто: я скептично поставився до знайомства із тією жінкою. Вона ж спокійно розповіла про всі мої хвороби і запитала: скільки хочу не пити, порадивши з пиятикою покінчити назавжди. Але я ще був не готовий, а тому обрав найменший термін – півроку. Думаю: трохи перепочину, а потім питиму, як усі нормальні люди. Повернувшись до машини, де чекали дружина з кумом, вичитав їх, мовляв для чого бабці мою медичну картку показали. Не вірив, що вона, як на сканері побачила мене наскрізь. Кум із дружиною тільки плечима стенали, не розуміючи до чого я приплітаю ту медкартку. Минув місяць-другий, пити мені не хотілося зовсім.
А це якось приїхав у гості родич. Щовечора сідали за стіл, я урочисто діставав пляшку, наливав йому три чарчини (родич чітко знав свою міру), сам сидів поруч – смачно їв, гомонів, а до горілки й не тягнуло. Минув перший день, другий, третій… Далі сталося те, що мене – колишнього атеїста-партійного працівника, переконало в існуванні нечистої сили. Отож, наливаю йому чарку, раптом, наче хтось невидимий заволодів моїми руками: ліва бере чарку, права – наливає міцненької по вінця і похапцем підносить до рота. Коли ковтнув і жар пройшовся по тілу – тільки тоді зрозумів, що випив. Очі родича покруглішали, як два п’ятаки: «Толю, що ти робиш? Тобі ж не можна!», – несміливо намагався він мене зупинити. Байдуже. Першу чарку після кількох місяців тверезості я вже записав на сві й рахунок. Дивно, але в рознос не пішов ані того вечора, ні на наступний день.
І як тут не повірити в Неї?
…Запій трапився пізніше. Пив склянками сивуху, заїдав сливами. Через кілька днів уже не міг стати на ноги: при великій потребі повільно пересувався, тримаючись за стіни. У такому стані й привезли мене до полтавської лікарні. Коли оклигав і прийшов до тями, став ходити на групи Анонімних Алкоголіків. І поступово світ почав змінюватися в моїй уяві. Тоді й повірив у Вищу Силу, бо наочно побачив її дію. Одному з наших пацієнтів «сердобольні» друзі тайком передали пляшку лікеру. Вечеряючи, розлили і її по склянках. Я покрутив у руці свою і відставив убік: «Ні, не питиму, – категорично відрізав. – Адже, що тоді скажу на групі, коли доведеться представлятися. Я – тверезий…». «Дурненький, – засміявся сусід по палаті. Перехилив свою і продовжив. – Подумаєш, казав: тверезий десять днів, скажу: одинадцять. Ніхто ж не бачить, що ми тут п’ємо. Тим більше, із такої кількості спиртного хіба нап’єшся? Це так, хіба що губи помочити».
Читати також: “Віра. Свобода. Життя”: 21-22 квітня Форум АА у Полтаві
Наступного дня на групі, коли дійшла черга говорити до мого сусіда, він випростався й глибоко вдихнув: «Я тве.. я твее-р…я тверр…». Густо почервонів, закашлявся, став витирати піт, що великими краплинами покрив чоло. «Тобі погано? – запитав ведучий». «Я тве.. я твее-р…я тверр…», – зробив другу спробу вичавити із себе бодай слово, але безуспішно.
До кінця лікування сусід уже жодного разу навіть не намагався назвати строк своєї тверезості. Просто говорив: «Сьогодні я – тверезий».
Я ж відтоді більше не п’ю, навіть думки такої не виникає. І розуміння Вищої Сили теж приходить до мене. Як же в неї не повірити, коли чоловік хотів збрехати, а не зміг?!
Невигадана історія, записана під час дружніх розмов на форумі АА у Кременчуці