Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Із чого все починалося?
У 1995 році я навчалася у Києві, на тижневому семінарі. Його проводила директор інституту алкоголізму та наркоманії Патриція Матч із американського штату Мічиган і психолог Марина Булигіна з Московського центру Анонімних Алкоголіків. Захід був надзвичайно насиченим і цікавим.
Коли я повернулася у Полтаву, хотіла відразу почати працювати, але, на превеликий жаль, протягом року так і не змогла зібрати бажаючих звільнитися від алкогольної залежності. І тільки в 1996 році така група була створена. Перше засідання і ще кілька наступних відбулися в обласній лікарні, у відділенні санітарної авіації. Потім протягом трьох літніх місяців збиралися у мене вдома. Втім хлопці вирішили, що вдома збиратися не солідно. Тому деякий час групу проводили у Жені А. у Палаці піонерів. У цей час я подзвонила киянам і попросила їхньої допомоги. Коли столичні друзі дізналися, що ми працюємо за програмою “Дванадцять кроків”, то миттєво відгукнулися: “Ми їдемо до вас!” І тоді у Полтаві вперше побували Михайло з американцем, на жаль, я забула, як його звуть. Вони дуже зраділи, що в Полтаві теж з’явилася група Анонімних Алкоголіків. Незабаром Господь благословив нас місцем. Саша Т. надав офіс, де він працював, і довгий час ми збиралися саме у ньому.
Група ставала другою домівкою
Перші кроки були дуже важкими. Той навчальний матеріал, який отримала, було швидко відпрацьовано. Що робити далі – не знала. Відтак, вкотре дзвонила у Київ, просила допомогти. Кияни відразу ж відгукнулися і знову приїхали.
Коли групі у 1997-му виповнився рік, хлопці просять: “Давай створюй групу співзалежних Ал-Анон”. Кажу: “Ні, можливо із вересня, або пізніше, мені зараз ніколи”. Вони мене вмовляють. Відповідаю: “Не має співзалежних, ви знайдіть мені їх”. А вони й знайшли. І ось із липня за програмою “12 кроків” почала працювати група співзалежних “Надія”. Я із задоволенням відвідувала групу, поки не виїхала до США. До речі, коли я перебувала в Штатах, то і там встигла побувати на групах АА і Ал-Анон, привезла у Полтаву літературу, ювілейні медалі.
Згадую, переважно на групу збиралося п’ять-шість осіб, а іноді й по двоє приходило. Якщо ж збиралося більше – це була велика радість. Дехто не затримувався, втім для декого група ставала другою домівкою. Бували такі часи, коли Саша Т. і Женя А. сиділи тільки вдвох і нікого не було, тому, коли я зараз чую, що збирається до 40 і більше осіб – для мене це величезна радість.
Що підштовхнуло ?
Одна жінка дуже просила, щоб я створила цю групу. Кажу: “Створю, якщо вам вдасться зібрати алкоголіків, адже я просто не могла зібрати цих людей”. Матеріал знала і мала велике бажання працювати за програмою. Ось вона і каже: “Я знайду тобі таких людей”. Дійсно, ця жінка невдовзі привела свого сина і його друзів. Фактично, можна сказати, вона стала поштовхом для початку роботу над програмою у Полтаві.
Що спонукало зайнятися цією програмою?
У нашій церкві є служіння для надання допомоги нужденним. У нас проводилося багато різних семінарів по залежностях, здоров’ю. До того ж мене, як лікаря, дана тема зацікавила. Іще важливий момент: серед моїх друзів є люди, які страждають від алкогольної залежності. Мені дуже хотілося ефективно їм допомогти – це також спонукало ефективно працювати.
Віра Петрівна, м. Полтава.