Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Ми були безкорисливі і йшли на самопожертву. Нам не раз доводилося говорити неправду, щоб захистити власну гордість і репутацію своїх чоловіків. Ми молилися, благали, були терплячими…
«Анонімні Алкоголіки»
с. 76
… Кохана дружина, люблячі мама, донька, сестра… Вони були поруч, коли ми перебували в алкогольному безпам’ятстві, провідували в лікарні, коли лежали під крапельницею, прощали, коли ображали їх, вірили нашим слізним клятвам ніколи не робити й ковтка спиртного. Ми поверталися на попередні п’яні позиції, а вони знову боролися за нас. Так тривало інколи довгими роками. Ми зраджували їх, а вони нас – ні. Ми хворіли алкоголізмом, а вони – співзалежністю. Дехто, правда, не витримував такого „навантаження” й сім’ї руйнувалися. Втім їх теж можна зрозуміти – ноша була дуже нелегкою. Зараз ми одужуємо й наші дружини, мами, сестри, кохані радіють за нас, потайки боячись повернення в нерадісне минуле. Втім, віднині я даруватиму їм тільки радість. Який подарунок сьогодні я приготував своїм жінкам?
(Із незакінченої книги полтавського алкоголіка „ДОРОГОЮ ТВЕРЕЗОСТІ”)