Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Один із членів згадує про ті дні. «Колись кожна група АА мала багато правил прийому. Всі страшено боялися, щоб щось або хтось не перекинув човна…Загальний список вийшов довжиною у кілометр. Якщо б всі ці принципи були втілені, то взагалі ніхто не зміг би вступити до А.А…
«Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій» (стор. 124-125)
Я вдячний за те, що Третя Традиція вимагає від мене лише бажання кинути пити. Роками я не виконував своїх обіцянок. У Товаристві ж мені не потрібно ні обіцяти, ні напружувати свою волю. Відвідавши всього одні збори, хоч і в нетверезому стані, я зрозумів, що тут я вдома. Мені не треба було клястися у вічній любові. Тут мене обіймали незнайомі люди. «Все налагодиться, – говорили вони, – у тебе вийде, день за днем». Вони вже не були незнайомцями, вони були дбайливими друзями. Я прошу Бога допомогти мені простягнути руку допомоги людям, котрі хочуть знайти тверезість. І, будь ласка, Господи, допоможи мені залишитися вдячним!
Было время…когда в каждой группе была куча правил членства в АА. Все мы до смерти боялись, как бы кто-нибудь не опрокинул нашу лодку… Общий перечень был с милю длиной. Если бы все эти правила были введены повсеместно, наверное, никто вообще не смог бы вступить в АА…
“Двенадцать шагов и двенадцать традиций”, стр. 139-140
Я благодарен за то, что Третья Традиция требует от меня только желания бросить пить. Годами я не выполнял своих обещаний. В Содружестве я не должен был что-либо обещать и мне не надо было из‑за этого напрягаться. От меня потребовалось посетить только одно собрание, чтобы понять, что я дома. Мне не надо было клясться в вечной любви. Здесь незнакомые люди обнимали меня. «Будет лучше», — говорили они, и — «День за днем у тебя это получится». Они уже не были незнакомцами, они были заботливыми друзьями. Я прошу Бога помочь мне протянуть руку людям, желающим трезвости. И, пожалуйста, Господи, помоги мне остаться благодарным!
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)