Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Вони є слугами. Їх часом невдячні привілеї полягають у виконанні рутинної роботи групи.
«Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій» (стор. 120)
У своїй книзі «Грек Зорба» Нікос Казанзакіс описує зустріч головного героя зі старим, який садить дерево. «Що це ти робиш»? – запитує Зорба. Старий відповідає: «Синку, ти сам чудово бачиш, що я роблю. Саджу дерево». «Але навіщо садити дерево, – запитує Зорба, – якщо ти не побачиш, як воно буде плодоносити?» Старий же говорить: «А я, синку, живу так, начебто ніколи не помру». Така відповідь викликає ледь помітну посмішку на обличчі Зорби, і він, відходячи, з іронією в голосі вигукує: «Дивно, а я живу так, начебто збираюся померти завтра!»
В АА я дізнався, що Третій Завіт Товариства – служіння – благодатний ґрунт для посадки дерева моєї тверезості. Я пожинаю чудові плоди: мир, безпеку, розуміння і двадцять чотири години безперервних звершень. Тепер я мислю досить тверезо, щоб чути голос власної свідомості, яка промовляє мені в тиші: «Просто служи і не турбуйся про результат. Є й інші, хто сіятиме і збиратиме урожай».
Они обслуживают группу. Иногда это неблагодарная привилегия выполнять разного рода черную подготовительную работу.
Двенадцать Шагов и Двенадцать Традиций, с. 149
Twelve Steps and Twelve Traditions, p. 134
В своей книге «Грек Зорба» Никос Казанзакис описывает встречу главного героя со стариком, который сажает дерево. «Что ты делаешь?» — спрашивает Зорба. Старик отвечает: «Ты сам прекрасно видишь, что я делаю. Сажаю дерево». «Но зачем сажать дерево, — спрашивает Зорба, — если ты не увидишь, как оно будет плодоносить?» И старик говорит: «Я, сын мой, живу так, будто никогда не умру». Такой ответ вызывает едва заметную улыбку на лице Зорбы, и он перед тем, как уйти, с иронией в голосе восклицает: «Странно, я живу так, будто собираюсь умереть завтра!»
Как член АА я считаю, что Третий Завет — Служение — является благодатной почвой для посадки дерева моей трезвости. Я пожинаю чудесные плоды: мир, безопасность, понимание и двадцать четыре часа бесконечных свершений. Рассуждая здраво, я могу слышать голос собственного сознания, когда он в тишине говорит мне: «Ты должен служить. Другие будут сеять и собирать урожай».
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)