Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Перш ніж Товариство дало тверезість першій жінці-алкоголічці, пройшло цілих чотири роки. Подібно алкоголікам з «мілким дном», жінки говорили, що вони – інші; … волоцюги теж говорили, що вони – особливі… те ж говорили художники і спортсмени, багаті й бідні, віруючі й агностики, індіанці й ескімоси, військові й ув’язнені… тепер же всі вони і тисячі інших людей тверезо говорять про те, як ми всі, алкоголіки, схожі, коли визнаємо, що наша карта бита.
«Як це бачить Білл» (стор. 24)
В АА я не можу вважати себе «особливим», інакше опинюся ізольованим від інших і від Вищої Сили. Якщо я відчуваю себе в ізоляції в Товаристві, то інші в цьому не винні. Це відчуття я створюю у себе сам, коли вважаю себе в чомусь «особливим». Сьогодні я намагаюся бути просто ще одним алкоголіком у всесвітньому Товаристві АА.
Вначале понадобилось целых четыре года, прежде чем АА дало трезвость первой женщине — алкоголичке. Подобно многим алкоголикам с «мелким дном» женщины говорили что они — другие. Всякий бродяга говорил, что он особенный… то же говорили художники и инженеры, богатые и бедные, верующие и неверующие, индейцы и эскимосы, ветераны и заключенные… теперь же все они и тысячи других трезво говорят о том, какие все мы, алкоголики, одинаковые, когда признаем, что наша карта бита…
Как это видит Билл
As Bill Sees It, p. 24
Я не должен считать себя в АА «особенным». При таком подходе я изолировал бы себя от других и от соприкосновения с Высшей Силой. Если я чувствую себя в АА изолированным, то не люди виноваты в этом. Это делаю я сам своим мнением, что я какой‑то «особенный». Сегодня я просто еще один алкоголик в мировом Содружестве АА.