Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Іноді… Нас охоплює така виснажлива непокора, що ми не можемо молитися. Коли таке трапляється, не треба карати себе. Слід просто якнайшвидше відновити молитву, діючи так, як ми вважаємо за належне.
«Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій» (стор. 94)
Іноді я кричу, тупочу ногами і повертаюся спиною до своєї Вищої Сили. Тоді моя хвороба каже мені, що я – невдаха. Якщо я продовжу злитися, то напевно нап’юся. Такі моменти свавілля подібні до того, начебто я зірвався зі скелі і висів на одній руці. Наведений вище уривок – це моя страхувальна сітка. Він закликає мене спробувати вести себе по-новому – бути, наприклад, м’яким і терплячим з самим собою. Він переконує мене, що моя Вища Сила чекає, поки у мене з’явиться бажання ризикнути ще раз: відпустити руку, впасти в сітку і молитися.
Иногда… бунт внутри нас так велик, что мы вообще не хотим молиться. Если такое случается с нами, мы не должны судить себя слишком строго. Нам следует вновь приступить к молитве, когда это станет возможным, помня, что это является благом для нас.
Двенадцать Шагов и Двенадцать Традиций, с. 119
Twelve Steps and Twelve Traditions, p. 105
Иногда я кричу, топаю ногами и поворачиваюсь спиной к своей Высшей Силе. Тогда моя болезнь говорит мне, что я — неудачник. Если я продолжу злиться, то наверняка напьюсь. Такие моменты своеволия сильно похожи на то, как если бы я сорвался со скалы и висел на одной руке. А вот приведенный выше отрывок — это моя страховочная сетка, призывающая меня попробовать вести себя по — новому — быть, к примеру, мягким и терпеливым с самим собой. Убеждает он меня и в том, что моя Высшая Сила ждет, пока у меня появится желание рискнуть еще раз: отпустить руку, упасть в сетку и молиться.
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)