Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Всі ці невдачі народжують страх – справжню душевну хворобу.
«Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій» (стор. 47)
«Страх постукав; віра відчинила, а за дверима – нікого». Не знаю, кому належить цей вислів, але в ньому точно підмічено, що страх – ілюзія. А створюю її я сам.
Я дуже рано пізнав страх і помилково вважав, що сам факт наявності страху вже робить мене боягузом. Я не знав, що одне з визначень мужності звучить так: «це готовність робити те, що потрібно, не дивлячись на страх». Виходить, мужність не завжди означає відсутність страху.
Коли в моєму житті не було любові, воно було сповнене страхом. Боятися Бога – означає боятися радості. Озираючись назад, я бачу, що, коли я найбільше боявся Бога, в моєму житті зовсім не було радості. Навчившись же не боятися Бога, я навчився і радіти.
Все эти неудачи порождают страх, который сам по себе является видом душевного заболевания.
Двенадцать Шагов и Двенадцать Традиций, с. 57
Twelve Steps and Twelve Traditions, p. 49
«Страх постучался в дверь, вера ответила — и там вдруг никого не оказалось». Не знаю, кому принадлежит это изречение, но из него становится ясно, что страх — это иллюзия. Я сам создаю эту иллюзию.
Я рано испытал страх и ошибочно считал, что одно только его присутствие делает меня трусом. Я не знал, что одно из определений мужества — «желание поступать правильно, невзирая на страх». Таким образом, мужество — это не обязательно отсутствие страха.
Когда в моей жизни не было любви, почти наверняка мной владел страх. Бояться Бога — значит бояться радости. Оглядываясь назад, я понимаю, что, когда я боялся Бога, в моей жизни не было радости. Я научился не бояться Бога — и научился испытывать радость.
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)