Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону Саможалість – один з найгірших, руйнівних недоліків, відомих нам. Він перешкоджає духовному зростанню і може припинити всі корисні зв’язки з нашими товаришами, оскільки ми, страждаючи ним, вимагаємо непомірно багато уваги і співчуття до своєї персони. Все це – слізлива форма мучеництва, а ми не можемо собі дозволити вдаватися до нього.
«Як це бачить Білл» (стор. 238)
Саможалість дає хибну втіху, лише на короткий час дозволяючи мені відгородитися від реальної дійсності, а потім, подібно наркотику, вимагає все більшої дози. Якщо я піддамся жалю до себе, він може довести мене до зриву. Так що ж мені робити? Є один надійний засіб: переключати свою увагу, нехай спочатку потроху, на інших людей, яким дійсно пощастило менше, ніж мені, бажано – на інших алкоголіків. Чим більше я виявляю їм своє співчуття, тим меншими стають мої власні перебільшені страждання
Жалость к себе — один из самых несчастливых и разрушающих дефектов, которые мы знаем. Это барьер на пути к духовному прогрессу, и он может разрушить все полезные связи с нашими товарищами, поскольку несет в себе непомерное требование
внимания и симпатии к ее носителю. Это сентиментальная форма мученичества, которое мы не можем себе позволить.
Как это видит Билл
As Bill Sees It, p. 238
Ложный комфорт от жалости к себе отгораживал меня от реальной действительности лишь на некоторое время, а затем, подобно наркотику, требовал еще большей дозы. Если я поддамся саможалости, она может привести меня к срыву. Что же мне делать? Для меня существует надежное средство — переключать свое внимание, пусть сначала понемногу, на людей, которым действительно повезло меньше, чем мне, и лучше всего, на других алкоголиков. Чем искреннее я сочувствую им, тем меньше моя собственная преувеличенная саможалость.
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)