І відразу ж я став частиною – нехай навіть крихітною частинкою – якогось всесвіту…
«Як це бачить Білл» (стор. 225)
Коли я вперше прийшов в АА, я вирішив, що «вони» – дуже хороші люди, може бути, трохи наївні, надто, мабуть, доброзичливі, але в основному порядні і щирі люди (з котрими у мене не було нічого спільного). Я бачив «їх» на зборах – врешті-решт, там-то «вони» і існували – обмінювався з «ними» рукостисканням, а вийшовши за двері, забував про «них».
Але одного разу моя Вища Сила, в яку я тоді не вірив, влаштувала так, що в нашому районі було розпочато один громадський проект, поза рамками АА, але із залученням багатьох членів Товариства. Ми працювали разом, і я пізнав «їх» як людей. «Вони» стали захоплювати мене і навіть подобатися мені, і я, окрім власної волі, почав отримувати задоволення від спілкування з «ними». Мене привабило те, що «вони» застосовують Програму в повсякденному житті, а не просто базікають про це на своїх зборах. Мені захотілося жити так само, як «вони». Це саме «вони» несподівано перетворилося на «ми». І з тих пір я не п’ю.
Сразу же я стал частью — пусть даже лишь крохотной частичкой — космоса…
Как это видит Билл
As Bill Sees It, p. 225
Когда я пришел в АА впервые, я решил, что «они» очень хорошие люди, может быть, немного наивные, чересчур, пожалуй, дружелюбные, но в основном порядочные и искренние (с которыми у меня не было ничего общего). Я видел «их» на собраниях, в конце концов, только там они и существовали. Я здоровался с «ними» за руку, а выходя на улицу, забывал о «них».
Но однажды моя Высшая Сила, в которую я тогда не верил, поспособствовала началу одного проекта в соседнем районе, вне рамок АА, но с привлечением многих его членов. Мы работали вместе, и я узнал «их» как людей. Я начал восхищаться «ими», «они» мне нравились, и я даже получал удовольствие от общения с «ними»… Их применение Программы в повседневной жизни, а не просто разговор на собраниях, привлекли меня. Я захотел получить то, что имели они. Неожиданно это «они» стало «мы». После этого я ни разу не пил.