Анонімні Алкоголіки Полтавського регіону «Це цілком реальне відчуття власної неповноцінності ще більш посилюється його дитячою чутливістю. Такий стан справ розвиває в ньому ненаситну, ненормальну потребу в схваленні оточуючих і визнання суспільства. Все ще залишаючись дитиною, він хоче дістати з неба місяць. Але місяць, мабуть, не бажає до нього спускатися!»
«Мова серця» (стор. 102)
Коли я пив, я балансував між почуттям власної нікчемності і переконанням, що я – центр Всесвіту. Пошук рівноваги між двома цими крайнощами став основною складовою мого одужання. Місяць, про котрий я завжди так мріяв, в тверезості рідко буває повним; він являється мені в різних фазах, і в кожної є якийсь урок. За затемненням, коли настає темрява, часто слідує справжнє пізнання; але з кожним циклом мого одужання світло стає яскравішим, а моє бачення – глибшим.
Именно это ощущение неполноценности усиливается его детской чувствительностью, и именно такое положение дел развивает в нем ненасытное, ненормальное стремление к самодовольству и успеху в глазах окружения. Все еще оставаясь ребенком, он просит достать ему луну. А луна, по — видимому, не желает к нему спускаться!
Язык сердца
The Language of the Heart, p. 102
Когда я пил, мне казалось, что я балансирую между ощущением собственной ничтожности и убеждением, что я — центр Вселенной. Поиск иллюзорного равновесия между двумя этими состояниями стал составной частью моего выздоровления. Луна, о которой я всегда так мечтал, в трезвости редко бывает полной: она является мне в разных фазах, и в каждой есть какой‑то урок. Истинное познание часто идет за затмением, за тьмой, но с каждым циклом моего выздоровления свет становится ярче, а мое видение глубже.
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)