Добре сказано, що «лише ті нехтують молитвою, хто ніколи не користувався нею в достатній мірі.
«Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій» (стор. 88)
Я виріс в сім’ї агностиків і тому, коли вперше спробував помолитися, відчув себе досить безглуздо. Я знав, що якась Вища Сила керує моїм життям – інакше як я залишаюся тверезим? – але зовсім не був упевнений в тому, що він/вона/воно бажає чути мої молитви. Однак люди, у яких вже було те, чого хотів я, стверджували, що молитва – важлива частина роботи по Програмі. І я наполегливо вправлявся в ній. Молячись щодня, я, на свій подив, виявив, що стаю все більш спокійним і все більш задоволеним своїм місцем у світі. Іншими словами, життя стало легше, і боротьби в ньому поменшало. Я до сих пір не знаю, хто або що слухає мої молитви, але ніколи не перестану молитися – з тієї простої причини, що це діє.
Как кто‑то удачно выразился: «Над молитвами глумятся в основном те люди, которые
сами никогда не пробовали молиться как следует».
Двенадцать Шагов и Двенадцать Традиций, с. 110
Twelve Steps and Twelve Traditions, p. 97
Я вырос в семье агностиков и, когда впервые попробовал молиться, почувствовал себя не в своей тарелке. Я знал, что какая‑то Высшая Сила принимает участие в моей жизни (иначе как бы еще я оставался трезвым?), но, конечно, не был уверен, что он/она/оно желает слышать мои молитвы. Люди, у которых уже было то, чего я желал, утверждали, что молитва — очень важная часть работы по Программе. И я упорно осваивал начатое. А став молиться ежедневно, обнаружил, к своему удивлению, что становлюсь более спокойным и испытываю все больше комфорта в отведенном мне в мире месте. Другими словами, жизнь стала легче, и борьбы в ней поубавилось. Я все еще не знаю, Кто или Что слушает мои молитвы, но я никогда не перестану читать их по той простой причине, что это действует.
(Медитация из книги “ЕЖЕДНЕВНЫЕ РАЗМЫШЛЕНИЯ”)